Як умру, то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину, і полину До самого Бога
У селі я сама файна, сама гонорова, Я з криниці ношу воду і рубаю дрова. В мене самі файні вуха, сама файна пика, А у ліжку взагалі я сама-сама дика. В мене самі довгі ноги, як у Агілєри, Я на них взуваю мешти номер сорок штири, А коли корову дою, вим'
нехай вічні собори розрізають хмари-стоять гори. І дід Дніпро впадає в море. І синьо-жовтий стяг горить в очах надією й любов"ю. І для душі стає броньою. демо
Ми звикли, шо Дніпро ревучий реве, А ненька Україна ще не вмерла, і не вмре. Ми нанюхались свободи і чорнобильського диму, Хором радісно співаєм Ще не вмерла Україна!
Ще не вмерла України, ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж ворогами. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.